Zespół Szkół Ogólnokształcących nr 4 w Legnicy im.Bohdana Ihora Antonycza

Від 18 -19 травня проходив в Вільхівци ХХІІІ Кермеш. Для мене однак то бив перший кермеш. Разом з молодежом 4 ліцею та гімназиї ми приїхали дати концерт, але і ціж порядкувати цмінтерії в рамах проєкту ОЛ ( в тому році при всперті за окену ОЛКaнади). Вільхівец та околиці то для нас незнана земля. В векшости в Лігниччині живут Лемки родом спід Крениці, Грибова, Мушини чи Горлиц од західной страни. Вільхівец в наших очах село барз далеке для лемківства. А тут зме ся барз здивувалі, в Вільхівци живе лемківска душа. Там є спокій і краса природи яку шануют мешканці. Вони гармонійно живут і дбают штоб не знищити лемківского світа предків. Што правда Вільхівян менше по акції Вісла десі розсіяни коло Щеціна та інших странах світа, але не затратили в памяті што лем в Вільхівци чути голос предків.
Вільхівец витишив нас на 3 дни. Запер мобільний контакт, забрав телевізию, затримав час. Дарував молодежі задуму і свідчив што можна жити без мобільки, Інтернету, Масдональда ….
З другого боку вказав што в селі є порядок, задбани, гарди хижи в яких бє родинне життя. Ми повірили што Вільхівец то ціж Лемковина хоц там бандурки, а не грулі і люде повідают “пак”. Інші слова та іх закінчиня лем свідчат што кожне лемківске село має лем своє унікальне багацтво. Дбайме про тото.
Ми приїхали ранком в пятницю – 19 осіб два ансамблі танцювальний Горицвіт та Дикі Бджоли. Привитало нас сонце Вільхівця яке свідчило промінями та теплом што ми в дома, в себе на Лемковині. Потік, церква, цмінтер, стари хижи то сліди минулого яки будят задуму:
Чом той світ мусів биті знищени в 47 році?
В імя чого одерто люди з свідомости ким є?
Внеска в Вільхівци живе 17 наших родин, як повідали нам мешканці перед війном било понад 90 номерів. 12 осіб з села взято до Явожна. Людей застрашено, вкрадено ім всхідню літургію. Пан Миколай якого отец бив в Явожні повідав нам што до кінця житя не повів йому што діялося в обозі.
З жальом мешканці Вільхівця вертают до тамтих часів, але тоти сумни думки нищит радіст што є КЕРМЕШ. Він свідчит што можна, але і треба шанувати своє. Задбаний цмінтер на горі при церкві вказує дорогу до памяті. Коли памятаме о могилах предків то отвераме двері свідомости для наступних поколінь.
Кермеш почався вечирньом в пятницю. Лемки від віків молитвом починали свої діла. Церква в Вільхівци своїм життям свідчит што передає памят предків.
Лігницькі ансамблі виступали в пятницю та в суботу. Танцями та піснями будили публіку та віру што Лемковина не вмре не загине. Різноманітний репертуар лігницьких ансамблів від Лемковини де Тиха Вода пливе гин по далеку Україну в колориті шараварів вказує што єдніст в піснях та культурі то єдніст народу.
Кермеши в Вільхівци будят в мешканцях та гостях радіст што село не є мертве. Вони притігают, передают мудріст традиції і надію што наш лемківскій світ не загине. Дякуєме Вам — мешканцам Вілхівця за тоти дари.

Адам Вєвюрка

Черговий рік учні нашого ліцею з Лігниці поїхали на Лемківщину порядкувати цвинтарі. «Дітхнути» історичну пам’ять минулого світа, вкраденого насильством «акції Вісла» в 1947 р.
Проєкт приготувала головна управа ОЛ, а реалізує наша молодь з Лігниці.
Рятувати наши сліди, часом впадени хрести, по звичайне порядкуваня кладовищ, кошиням трави, вириваням кущів.
Проєкт став неначе новим обличям рейдів «Карпати». В задумі ОЛ як організатора проекту було, щоб через беспосередній зв’язок молодь могла пізнавати рідну землю предків і останні сліди по нас, щоб кладовища не заростали кущами, затераючи нашу відвічну присутність на Лемківщині і вкривали все перед обличям людей. Щоб і серця молодежі не «заростали» у несвідомости що можеме втратити останні сліди свого матеряльного тут існування. Подібно як рейди «Карпати» він стає едукаційом свідомости, де є суть пам’яті, і де є мої коріння.
Щоправда, молодь вчиться в нашій школі, в неділю ходить з батьками до церкви, але чи в повні має свідомость що рідна земля, там на Лемківщині щодня перед 1947 роком була наша?
Як проходило родинне чи сілське життя, яка там є природа?
На світі є різни проєкти, які мають викликати в людях добро. Люди допомагають хворим, дітям, ріжнима заходами, а тепер навіть через інтернет.
Дарують гроші щоб рятувати зелений світ на Землі.
Чи мешкаючи на Заході маємо ще в собі прагнення рятувати наш світ предків на Лемківщині? Вірю що так, коли батьки посилають свої діти які реалізують проект порядкували кладовищ. На щодень не їдемо на Лемківщину, а хочемо її чути, вірити що вона хоч лем духово, а однак є наша.
Від початку проєкту ми відвідали кладовища біля Криниці (Фльоринка) та Горлиць мін в Білянці, Боднарці, Волівеци і Чорним.
Я мав свідомість що молодь їде на землю предків однак не думав що в наступних поколіннях може жити так сильний зв’язок з земльом предків. Посвячена земля біля церков, могили на яких хрести створени переважно руками Бортнян, дають то містичне прагнення знання рідної землі і відчуваня самого себе і традиції предків. Прагнення це будять в молодих серцях любов до свого і ряд питань:
– Чи не за мало дбаю про своє?
Знаю що кожна відповідь є особиста і тільки дозріле життя вкаже чи молодь відповіла на «голос предків». Ми вчителі віримо що «голос предків» віднайде свою дорогу, бо учасники проекту вже його віднайшли.
Потреба зв’язку з земльом предків дає молоді живих емоції, часто закривани ту на вигнані.
Виїзди на Лемківщину є шуканям джерел — криниці історії предків, буджиням активности і задуми.
Тиша зароснених природом сел, лиш цвинтар і могили з схиленима хрестами, це дотик якби «смерті».
В тим краєвиді молодь в якої радість є натуральна, але хоче собі віднайти минуле, хоче віднайти душу в собі, стоячи над могилом прадідів.
Я чую цю радість в праці молоді в її душах і серцях, видно то і по праці вечерним співом і пошані до рідної мови і материнський зв’язок з Лемківщином та слідами предків.
Коли ми виїжджали з Лігниці мали різни думки. Чи буде погода, чи зробимо все що задумали.
Але спів і спогади про Ватри затишили питаня. Коли наближувалися до гір, іх краса зразу вказала ознаки нашої любові до Лемківщини і що «нам цне за нима» тут на Заході.
Покоління виросле на вигнаню щораз меньше має почуття жалю. Але воно хоче пам’ятати де її родинні коріння.
Подорож пройшла без несподіванок. Сонце привитало промінями сп’ячу молодь перед Вільхівцем. Після короткого закватерування в давній школі, тільки Борис Пецушок вибрав «стратегічний нічліг» на сіні. Поїхали ми до Сьвіржови Руської. Для мене особисто ця земля була незнана, мої дівдове походять спід Крениці (Новівси та Щавника). В більшости предки молодежі яка приїхала також є родом спід Крениці або Горлиць.
Коли ми приїхали на кладовище я мав перший раз сумніви чи треба там порядкувати. Природа приняла так тепло кладовище; барвінком, деревами помедже якима стоять хрести, створила винятковий світ, дарує покійним мир та спокійний вічний сон. Учні витягали галуззя, чистили хрести і бачили що цей цмінтар має вже опікуна — природу.
Треба згадати що місцеве надлісництво відвідує це місце. Добре це свідчить що живі пам’ятають про померлих – чужих не дивлячись на іхнє похоженя чи віру. Місце де стояла церква про це свідчить баня з хрестом, це найважливші сліди святости на цмінтері. Баня лежить між барвінком якій створив її зелений вінець. Вона якби вросла в землю, а в уяві якби під землею була дальша частина церкви, а може і ціле давне село, де час іншого виміру його затримав?
Копула неначе вросла в землю як наші предки котри віками відходили з Лемківщини.
Церкви не має, але вона в уяві стоіть між деревами котрих галуззя творять іконостас, а іконами є могили бувших мешканців Свіжової Руської.
Ця церковна копула свідчить що зло може вбити матеряльний світ, але не вбє душі людини, села чи народу.
Учні порядкуючи відкрили на пам’ятниках заросли фотографії, написи. Перед ними виростали обличчя на яких було видно повагу, почуття вартости що живу згідно з законами Бога та природи, шаную традицію предків в вірі та культурі. Що моє життя иройшло на рідній землі, де від віків лежать кості предків. На тих фотографіях затримався час де ми всі ще були на Лемківщині разом.
Про давне село свідчать також старі здичаві, овочеві дерева, які ростуть по лісі. Там в садах колись стояли наши хижи. А сьогодні тільки звірина приходить там по овочі. Але овочі вже не солодкі, дикі, чужі, якби забули вже про людей.
До цминтаря веде дорога при якій між деревами стоять каплички позбавлені хрестів, не знаю чи це зробив час, чи людська рука яка не лякалась Бога.
На кінець було вогнище місцевий лісничй допоміг нам, велика подяка йому за це.
Ми повертали до Вільхівця під вражиням єдности природи та цмінтера.
В суботу вже був кермеш св. Миколая. На Вілхівецкі сцені виступали наші ансамблі Дикі Бджоли та Горицвіт. Ми однак не забули про проєкт порядкуваня цмінтерів. Частина молоді порядкувала кладовище біля церкви в Вільхівци, інші пішли також порядкувати кладовище до Вільшної. Тут також ми відчували подібні вражиння як в Свіжові Руській. В Вільхівци учні могли побачити біля церкви нові пам’ятники на яких були написи в рідній мові, це свідчить що тут люде є свідомі і пам’ятають ким є.
Просто і ми чули що ми є в дома в себе.
А ще обставини в яких ми жили де всюди тиша та спокій, мобілька не діє, до найблишого магазину 5 км. А люде на селі бесідують по свому. Все творило атмосферу світа казкового де думка живе в людині довше як на заході.
Неділя то головний день кермешу. По урочисті Службі Божі, процеся на вколо церкви. Вільхівяане традіційно в народніх лемківських одягах. Потім програма артистична, виступили мін. наші ансамблі зі школи з Лігниці яких дуже тепло прийняла публіка. Вільхівець – незнана для нас лемківська земля, вже стала наша. Тут всім було добре. Ми як вихователі з п. Богданом Бухтом мали тільки одну проблему, молодь не хотіла вертати до Лігниці.
Без цивілізації та інших як оказуєтся речей можна жити і без мобілки також, почувались що тут іх місце як за словами пісні
– «То є та єдина під небом твоя земля».
Хочуть знати ким є і свідчити що Лемківщина свойом красом збагачує українську традицію та культуру в піснях, обрядах, але і в свідомости що найважніша є любов до рідної землі.
Тут подяка для Обєднання Лемків Канади, а передовсім для відділу Торонто за значну допомогу фінансову та покритя коштів виїзду.
Дякуємо що Ви вспераєте та вірите що цей проєкт будить минуле для майбуття Лемківщини. Ви також своєю допомогою засвідчили що є близько української школи з Лігниці. Вона діяла, діє і буде діяти для добра цілої нашої меншини в Польщі. Дякуємо членам гуртка ОЛ в Вільхівци за поміч, тепле приняття і опіку.
Будучи на Лемківщині на цвинтарях над могилами предків ми відчули що направду Христос Воскрес, а «голос предків» відказав нам Воїстинно Воскрес…

Адам Вєвюрка

22 maja 2013 r. w naszej szkole odbyły się Zawody Przyrodnicze.

W konkursie rywalizowało sześć grup utworzonych przez uczniów II i III klasy gimnazjum.

Uczniowie rozwiązywali zadania z wszystkich przedmiotów przyrodniczych czyli chemii, biologii, fizyki i geografii.

Konkurs Przyrodniczy był nastawiony na sprawdzenie wiedzy i umiejętności niezbędnych w poznawaniu środowiska . Podczas zawodów uczniowie wykonywali i opisywali doświadczenia chemiczne, eksperymenty fizyczne, badali preparaty pod mikroskopem, rozpoznawali gatunki rodzimych roślin i zwierząt, określali rodzaj skał.

Laureatom Zawodów Przyrodniczych serdecznie gratulujmy. Wszystkich chętnych zapraszamy do wzięcia udziału w Zawodach w przyszłym roku.

LAUREACI

I miejsce – Olga Koczańska, Borys Pecuszok

II miejsce – Klaudia Lisicka, Kamila Lurka, Chrystyna Hajduk

III miejsce- Dmytro Kowba, Walentyn Patek, Mykyta Dola

5 czerwca 2013 odbyły się zawody lekkoatletyczne szkół gimnazjalnych Legnicy.

Oto wyniki:
II miejsce w zawodach lekkoatletycznych dziewcząt w Gimnazjadzie Młodzieży szkolnej w Legnicy,
I miejsce dla Lidii Oświęcimskiej w skoku dal dziewcząt,
II miejsce dla Jany Luciuk w biegu na 100 m dziewcząt,
II miejsce dla Oleny Hawran w biegu na 600 m dziewcząt,
II miejsce dla Katarzyny Pastuszki w pchnięciu kulą.

II miejsce w Legnicy zajęli uczniowie naszego gimnazjum :

• Ola Koczańska
• Borys Pecuszok

Zadania, jakie rozwiązywano podczas maratonu dotyczyły gospodarowania odpadami oraz konserwatorskiej ochrony przyrody.

Oli i Borysowi gratulujemy!

Uczniowie ZSO nr w Legnicy uczestniczyli 21 marca w Międzynarodowym Konkursie Matematycznym KANGUR. Konkurs ten gromadzi dzieci i młodzież wielu krajów świata w różnym wieku, proponując im rozwiązywanie testów matematycznych w jednej z pięciu grup wiekowych. Uczniowie naszej szkoły wzięli udział w kategoriach: Kadet i Junior.

Ideą konkursu jest integracja dzieci i młodzieży całego świata poprzez masowy udział we wspólnej zabawie matematycznej, co jest wielką atrakcją dla uczestników. Międzynarodowy KANGUR jest najbardziej masową imprezą matematyczną na świecie. Obejmuje około 40 krajów. We wszystkich tych miejscach uczestnicy otrzymują te same zadania wspólne dla danej kategorii wiekowej.

 Konkurs ma na celu wyłonienie uczniów uzdolnionych matematycznie a głównymi nagrodami są zagraniczne wycieczki i obozy matematyczne.

 Powiat Legnica – Informacje o uczestnikach:

• W konkursie Kangur wzięło udział 726 uczestników. Szkół :25
• W tym nagród głównych: 0
• W tym laureaci: 0
• Z wynikiem bdb: 4
• Wszystkich wyróżnień: 56

Jednym z wyróżnionych uczestników został uczeń z klasy pierwszej gimnazjum – Grzegorz Maliniak , który uplasował się na 95 miejscu w rejonie dolnośląskim w kategorii Kadet.
Wyróżnieni uczniowie zostaną nagrodzeni zgodnie z ustaleniami ogólnopolskiego organizatora.

Gratulujemy uczestnikóm dziękujemy i życzymy sukcesów w kolejnych potyczkach matematycznych !

Joanna Swiatkowska
nauczyciel matematyki

Wyniki konkursu: Kangur Matematyczny dla szkoły EEBB >>Pobierz<<

W ostatnich latach nasza szkoła uczestniczy, za pośrednictwem Fundacji Rosa oraz Stowarzyszenia „Przyjazna Szkołą”, w akcji gromadzenia środków pochodzących z 1 podatku dochodowego.

W ramach tej akcji, szkoła zgromadziła w latach 2010 – 2012, 5 305 zł. Dzięki Fundacji Rosa zebrano 2919 zł, natomiast dzięki Stowarzyszeniu „Przyjazna Szkoła” – 2 386 zł.

Przekazane środki przeznaczyliśmy na zakup pomocy dydaktyczny oraz modernizację pracowni biologiczno – chemicznej. Mamy nadzieję, że już we wrześniu w szkole ruszy profesjonalne laboratorium, gdzie nasi uczniowie będą w optymalnych warunkach prowadzić doświadczenia i eksperymenty.

Dziękujemy wszystkim ofiarodawcom.

W VII Dolnośląskim Konkursie Geograficznym Europa – nasz kontynent
Kamila Lurka uzyskała 83 pkt./120pkt a Olga Koczańska – 69 pkt./120 możliwych do zdobycia
Konkurs odbył się 7.03.2013r we Wrocławiu. W konkursie brało udział 97 gimnazjalistów
z województwa dolnośląskiego.
Opiekunem była p. Anna Motak.

13.04.2013r gimnazjaliści brali udział w 42 Zlocie Krajoznawczym ?Legnickie Pole 2013?.
Piesza trasa rajdu przebiegała z Bartoszowa przez Gniewomierz do Legnickiego Pola.
Rajd odbył się z okazji 772 rocznicy bitwy pod Legnicą. Młodzież zwiedziła kościół p.w. Św. Jadwigi, jak również muzeum poświęcone bitwie. W odbywających się podczas rajdu konkursach: plastycznym i historyczno – krajoznawczym Kamila Lurka zajęła trzecie miejsce.
Opiekunem była p. Anna Motak.

16.04.2013r Kamila Lurka, Olena Hawran i Klaudia Lisicka w rejonowych eliminacjach Turnieju Turystyczno – Krajoznawczym zajęły 2 miejsce. Konkurs obejmował wiedzę krajoznawczą o Dolnym Śląsku, turystyczno – topograficzną, pierwszej pomocy i ruchu drogowego.
Opiekunem była p. Anna Motak.

13.04.2013r gimnazjaliści brali udział w 42 Zlocie Krajoznawczym Legnickie Pole 2013.

Piesza trasa rajdu przebiegała z Bartoszowa przez Gniewomierz do Legnickiego Pola.
Rajd odbył się z okazji 772 rocznicy bitwy pod Legnicą. Młodzież zwiedziła kościół p.w. Św. Jadwigi, jak również muzeum poświęcone bitwie. W odbywających się podczas rajdu konkursach: plastycznym i historyczno – krajoznawczym Kamila Lurka zajęła trzecie miejsce.
Opiekunem była p. Anna Motak.

Przejdź do galerii galeria zdjęć II lub do zakładki Wolontariat link.

13.03.2013

16.-17.03.2013 FINAŁ III OGÓLNOPOLSKIEGO DYKTANDA JĘZYKA NIEMIECKIEGO
„DAS DEUTSCH DIKTAT”

W finale III Ogólnopolskiego Dyktanda Języka Niemieckiego „Das Deutsch Diktat 2013” uczennica naszego liceum Emilia Duda zajęła II miejsce i otrzymała tym samym tytuł I wicemistrzyni ortografii języka niemieckiego.

Konkurs składał się z trzech etapów: szkolnego, regionalnego i ogólnopolskiego. W zmaganiach finałowych w Siedlcach wzięło udział 63 regionalnych mistrzów ortografii niemieckiej z całej Polski. Konkurs finałowy odbywał się w przepięknym Pałacu Ogińskich, w którym obecnie mieści się Rektorat Uniwersytetu Przyrodniczo-Humanistycznego. Poziom zmagań był bardzo wysoki, a konkurencja ogromna.

Honorowym patronatem objęli konkurs: Ambasador Niemiec, Ambasador Austrii, Mazowiecki Kurator Oświaty, Prezydent miasta Siedlce, JM Rektor Uniwersytetu Przyrodniczo-Humanistycznego w Siedlcach.

Emilio! Gratulujemy tak ogromnego sukcesu!

Цього року, 9 березня відзначалося 199-річчя Великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Ім’я Шевченка через століття для багатьох поколінь українців-патріотів – від громадівців 60-х років XIX століття, державотворців УНР та українських повстанців, поетів 60-тників, дисидентів, до борців сьогодення – студентів Революції на граніті 1990 року та Помаранчевої революції, несло собою приклад нескореності, мужності, саможертовності заради ідеї Вільної Батьківщини. «Кобзар» Шевченка лежав в українців поруч з Біблією на столі. Мова, якою він писав у віршах,стала зразком для української літературної мови для наступних поколінь. Ніхто, так як постать Шевченка, не об’єднує українців з усього світу в одну націю – консолідує українців всередині України – українців Сходу з українцями Наддніпрянщини та українцями Галичини, та об’єднує всіх українців діаспор з Великою Україною.

Тож з приводу 199-річчя Кобзаря в Комплексі загальноосвітніх шкіл №4 були проведені урочистості. Спочатку виступила директор нашої школи, пані Анна Гаврильчак-Маланчак.Також слово взяли Його Преосвященний Владика Володимир Роман Ющак, Президент Лігниці Тадеуш Кшаковскі та представники Об’єднання українців у Польщі.

Першим на сцену вийшов шкільний хор «Полонина» під керівництвом Анни Черськоїта виконав пісні на слова Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» (музика Данила Крижанівського) та «Садок вишневий коло хати» (музика Богдана Вахняного).

Далі Тома Кочанськийзаспівав пісню «Бандуристе орле сизий» на слова Тараса Шевченка. Вдале поєднання чудового тенору, ліричного тексту та зворушливої музики справило сильне враження на аудиторію.

З театральною постановкою за п’єсою Олександра Олеся «Над Дніпром» під керівництвом пані Ольги Височанської виступив театральний гурток нашої школи. Гості були захоплені грою молодих акторів, та постановкою, яка дозволила усім присутнім зануритися в історичний період, коли жив і творив сам Кобзар.

Несподіванкою для глядачів стала пісня «До Основ’яненка» на слова Тараса Шевченка та музику Олеся Кульчевича, яку виконав Тома Кочанський та автор музики. Вірш з 1839 року набув нової форми у сучасній музичній обробці, а також по-новому зазвучали досі актуальні слова Шевченка.

Варто також відзначити виступ танцювального колективу «Горицвіт» з танцем «Калина», а також декламування гімназистамивіршів Шевченка – «Думок», «Перебенді» та «Заповіту».

На закінчення концерту виступив танцювальний ансамбль у повному складі з ліричним танцем у супроводі пісні Софії Ротару «Одна Калина». Цей танок став справжньою кульмінацією всього Шевченківського вечору, адже зібрав певне найгучніші оплески за увесь концерт.

Вечір став незабутнім для всіх – і учасників концерту, і організаторів, і, маємо надію, гостей. Завдяки таким щорічним вшануванням, Шевченко живе в наших серцях, а його ідеї надихають нові й нові покоління українців. Ці ідеї досі лишаються актуальними для нас. Бо ж хіба ми здобули, хіба ж збудували ту омріяну Україну? За часів Шевченка нам перешкоджало російське самодержавство, а тепер ми самі не можемо взяти долю в свої руки. Тож:

«Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люди, наша слава,
Слава України!»

І саме зберігаючи наші традиції, нашу мову, культуру, пісні, ми зберігаємо нашу Україну. Бо вона живе в нас…

Олесь Кульчевич

В нашій школі 21 лютого 2013 року відбулося свято під назвою «День рідної мови» В ньому брали участь учні з гімназії та ліцею. Учасники були поділені на групи. Кожна група малювала плакат. Метою цього свята було пропагування рідної мови, історії, культури та традицій. Плакати були вивішені на стендах і всі могли оцінити юну творчість. Переможцями цього конкурсу є:

І місце
Ірина Левченко, Катерина Карнаух, Валентин Патек, Дмитро Ковба

ІІ місце
Доброхна Хорощак, Неля Мруз, Борис Пецушок, Михайло Мадараш

ІІІ місце
Аня Стависька, Олександр Генералюк, Роман Лемешинський, Семен Віснєвські

Вирізнення в гімназії
Оля Мерена, Оля Кочанська, Наталія Жила, Юлія Ревак, Ася Улазовська, Данило Пашинський, Іван Вʾєвюрка, Михайло Стависький, Тома Дуцький

Вирізнення в ліцеї
Анна Середюк, Маргаріта Макар, Катерина Сторожук, Вікторія Шендера, Ліля Філатова

Христина Гайдук
учениця ІІ класу гімназії