Zespół Szkół Ogólnokształcących nr 4 w Legnicy im.Bohdana Ihora Antonycza - Wybór wierszy Bohdana Ihora Antonycza

ПОЕЗЯ БОГДАНА ІГОРЯ АНТОНИЧА

ЧЕРЕМХОВИЙ ВІРШ

Вже ніч нагріта п’яним квіттям
димиться в черемховій млі,
і букви, наче зорі, світять
в розкритій книжці на столі.
Стіл обростає буйним листям,
і разом з кріслом я вже кущ.
З черемх читаю – з книг столистих –
рослинну мудрість вічних пущ.

POEZJA BOHDANA IHORA ANTONYCZA

CZEREMCHOWY WIERSZ

Noc gorąca kwieceniem pijana
mgła czeremchowy snuje dym
gwiezdnym pyłem litery lecą
z otwartej księgi na stole mym

Stół już porasta bujną głuszą
Zarazem krzesło i ja- to krzak-
roślinną mądrość dawnej puszczy
śledzę ze stulistnej księgi kart

КАЛИНА

Калина похилилась вниз,
мов ягода росте червоне слово.
Весні окриленій молись,
карбуй на камні пісню калинову!
Та промінь сонця, мов стріла,
проколе слово і проріже камінь,
і лиш калина, як цвіла,
цвіте щороку листям і піснями.

KALINA

Kalina pochylona w dół
niczym jagoda
rośnie w czerwone słowo

Do uskrzydlonej wiosny
módl się módl
i pisz na głazie
pieśń kalinową

Słońce promienne
niczym strzała
przeszpili każde słowo
przepali głaz

Tylko kalina
kwitnie wciąż na nowo
pieśnią kalinową

ЗАХІД

Над лугом хмари кучеряві,
як вівці, що пасе їх місяць.
Ростуть дівчата, наче трави,
на втіху хлопцям і гульвісам.
Воли рогами сонце колють,
аж з нього кров тече багряна.
Зачервонились трави в полю –
це захід куриться, мов рана.

ZACHÓD

Nad błoniem chmurki kędzierzawe
jak owce co je księżyc pasie
Rosną dziewczyny, rosną trawy
uciesznym chłopcom hultajom

Woły rogami słońce kłują
już krew się sączy purpurowa
trawy w czerwieni się malują
w zachodzie płoną niczym rana

УРИВОК

Боюсь згасити світло лампи,
бо може стати ще страшніш,
і ніч, розкладена на ямби,
у серце вбилась, наче ніж.
Ніяк заснути! Кличуть півні,
годинник б’є, і місяць лине.
Мій сон, мій голос неспокійний
в моїй трагічній Батьківщині.

URYWEK

Boję się zdmuchnąć światło lampy
bo może stać się jeszcze straszniej
noc się rozerwie niczym strofa
wbije się w serce ostry nóż

Nie sposób zasnąć kur już wola
i zegar bije księżyc płynie
mój sen sumieniem niespokojny
powraca mieszkać
w tragicznej Łemkowynie

ЗАБУТА ЗЕМЛЯ

Село вночі свічок не світить,
боїться місяця збудити,
що жовтим без наймення квітом
цвіте в садах, дощем умитий.
Густа вода спливає з гребель,
де обрії спинились в леті.
У бурих кублах побіч себе
звірята, люди і комети.
Забута земле під дощами,
під оливом рудого неба!
Ця пісня серцю наче камінь,
а все ж її співати треба.

ZIEMIA ZAPOMNIANA

Wieś nocą świeczek nie zapala
boi się księżyc obudzić
co żółtym bezimiennym kwieciem
zakwita w sadach deszczem umytych

Woda gęstniej spływa z grobli
tam gdzie horyzont osaczony w biegu
w szarych siedliskach obok siebie
zwierzęta, ludzie i komety

Ziemio rzucona pod chmurami
w ulewach głuchych pod oliwą nieba
ta pieśń dla serca jest jak kamień
a przecież śpiewać trzeba

ЧЕРЕМХИ

Мов свічка, куриться черемха
в побожній вечора руці.
Вертаються з вечірні лемки,
до хат задумано йдучи.
Моя країно верховинна, –
ні, не забуть твоїх черемх,
коли над ними місяць лине
вівсяним калачем!

CZEREMCHA

Jak świeca krucha, czeremcha dymi
w pobożnej wieczora dłoni
z modlitwy wieczornej w zadumie
Łemkowie wracają do domostw

Moja kraino rozsiadła na wierchach
nie zapomnij czeremch swoich
kiedy nad nimi wysoko płynie
księżyca owsiany kołacz

БАТЬКІВЩИНА

Жовті косатні цвітуть на мокрих луках,
як за днів дитинства, в кучерявій млі.
Вилітають ластівками стріли з лука,
білі стріли літ.
Оси золоті в чарках троянд розквітлих,
мокрі зорі куряться під сизий вечір.
Ще горить твоєї молодості світло,
хоч новий десяток літ береш на плечі.
Слухай: Батьківщина свого сина кличе
найпростішим, неповторним, вічним словом.
У воді відбились зорі і обличчя,
кароокі люди і співуча мова.

ZIEMIA OJCZYSTA

Kosaćce żółto kwitną na podmokłych łąkach
jak za dni dziecięcych kędzierzawych mgłą
strzały jaskółkami mkną z cięciw pałąka
białe strzały tamtych lat

Złote osy w czarkach róż rozkwitłych
gwiazdy żarzą się łzawym wieczorem
jeszcze płonie twej młodości światło
choć na plecach nowych lat brzmienie

Słuchaj- ziemia ojczysta woła swego syna
najprostszym ze słów jakie znasz
w lustrzanej toni gwiazdy i oblicza
i ród ciemnookich i muzyka słowa

НАЗУСТРІЧ

Росте хлоп’я, мов кущ малини,
підкови на шляхах дзвенять.
Ось ластівки в книжках пташиних
записують початок дня.
Запрягши сонце до теліги,
назустріч виїду весні.
Окриленим, хрещатим снігом
співають в квітні юні дні.

NA SPOTKANIE DNIA

Rośnie chłopię jak krzak maliny
dzwonią podkowy w dróg poranek
spójrz to jaskółki w księdze ptaków
zapisują dnia nastanie

W dwukółkę zaprzęgam słońce
i na spotkanie pędzę wiośnie
płatkami śniegu oskrzydlone
śpiewają kwietniowe dni

АВТОБІОГРАФІЯ

Вгорах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер – де б я не був і коли-небудь,
я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.
А як зійшов із гір до гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,
я – закоханий в житті поганин.

AUTOBIOGRAFIA

Wgórach gdzie do słońca bliżej
po raz pierwszy zobaczyłem niebo
wtedy coś niezwykłego narodziło się we mnie
podniosłem głowę, a usta same tryskały zielenią słów
dzisiaj- bądź kiedyś gdziekolwiek bym był
zwykle jestem pijanym dzieckiem
ze słońcem w kieszeni

Kiedy zszedłem z gór do miast gwarnych
w nędzy i nieszczęściu nie ganiłem nigdy swego losu
spoglądałem spokojnie na huragan przeciwnej fal
moje pieśni- mostem kalinowym ponad rzeką czasu
a ja- zakochany w życiu poganin

ВЕСНА

Росте Антонич і росте трава,
і зеленіють кучеряві вільхи,
Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтайніші з всіх слова.
Дощем квітневим, весно, не тривож!
Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,
хто сипле листя – кусні скла на тебе?
У решето ловити хочеш дощ?
З всіх найдивніша мова гайова:
в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,
на вільхах місяць розклюють зозулі,
росте Антонич і росте трава.

WIOSNA

Rośnie Antonycz- rośnie trawa
olchy zielenią kędzierzawe
tylko się pochyl, lekko pochyl
usłyszysz tajemnicze słowa

Kwietniowym deszczem nie trwóż wiosno
któż potłukł dzban- błękitu niebo szklane
kto sypie liście- szkieł płatki zielone
czyżbyś łowiła swym przetakiem deszcze

Najniezwyklejsza zagajników mowa
rusznicę nocy zbroisz w gwiazdy-kule
księżyc na olszy rozdziobią zozule
rośnie Antonycz- rośnie trawa

ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ

Весна – неначе карусель,
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.
Стіл ясеновий, на столі
слов’янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон цей!

ZIELONA EWANGELIA

Wiosna- niczym karuzela
na karuzeli białe koni
Potop wioska sad morela
tulipan księżyca tonie

stół jesionowy- na stole
słowiański dzban pełen słońca
pokłony oddaj tylko ziemi
stubarwnej jak sen

ТЕРНИНА

Немов метелик полум’яний,
на кущ тернини сонце сіло.
У твої очі синьо-тьмяні
дивлюсь натхненно і несміло.
Коли нас ніч розділить сонних,
серця заб’ються в нас окремо,
щербатий місяць снами томить,
чарує мертво і зелено.
Та не лякайся, моя люба,
спокійно тої жди хвилини,
коли коханням день окрилить,
коли весна на кущ тернини
метелик сонця знов пришпилить.

TARNINA

Niby płonący motyl
na krzak tarniny słońce siadło
w oczu twych ciemny błękit
spoglądam natchniony nieśmiało

Kiedy nas senna noc rozdzieli
i serca uderzą z osobna
księżyc szczerbaty snem znużony
spojrzy w zielone nocy okno
Lękać się nie czas, miła moja
i czekaj chwili tej spokojnie
kiedy kochanie dzień oskrzydli
kiedy wiosna na krzaku tarniny
znów motyl słońca przyszpili

РАННІЙ ВІТЕР

Крилатий вітер, дужий вітер,
що зорі, листя й ластівки несе,
сп’яняє серце. Ех, летіти
в зелений квітень, в синь пісень!
Піднявся день, мов олень з кручі,
ніч відплила, мов корабель.
Крилатий вітер і пахучий,
мов дзенькіт сріблених шабель.

PORANNY WIATR

Wiatr skrzydlaty, wiatr mocny
który gwiazdy liście i jaskółki niesie
podrywa serce- ech, lecieć lecieć
w zieleń kwietnia, w błękit pieśni

Wstaje dzień jak jeleń z chaszczy
i noc odpływa niczym ciemny statek
wiatr skrzydłolistny i hulaszczy
niczym dźwięk skrzyżowanych szabel

КОРЧМАРСЬКІ ЧАРИ

Кіптява свічка й ніж щербатий,
червінна королева з карт.
Змішалась ява з сном крилатим
і все недійсне – ніч і чар.
Тремтять уста на чарки вінцях,
і горло здавлює відчай.
Корчмарю, сто даю червінців,
лиш місяця мені продай!

KARCZMARZOWE CZARY

Kopcąca świeca nóż szczerbaty
dama czerwienna z talii kart
jawa zmieszana z snem skrzydlatym
i wszystko złudą moc i czary
W dotyku czarki usta drżą
oczekiwanie krtań uciska
karczmarzu sto dukatów
dam za księżyc co za oknem łyska

ДВА СЕРЦЯ

Увечір, в обрії, у спів
підем, обнявшись, перед себе.
Мов черепицею із дахів,
зриває вітер зорі з неба.
І, відділившись від юрби,
загорнемося в хутро ночі.
Хай два серця – два голуби –
співзвучно й тужно затріпочуть.

DWA SERCA

Wten wieczór razem ruszmy w świat
gdzie śpiew, gdzie dali otchłań sina.
Niczym dachówki z domów wiatr,
nam z nieboskłonu gwiazdy zrywa
I porzucając ludzki gwar
wtulimy ciała w futro nocy.
Niech serca dwa – gołąbki dwa –
w jedynym rytmie zatrzepoczą.

(Tłumaczenie wierszy:Władysław Graban)

ЕЛЕГІЯ ПРО СПІВУЧІ ДВЕРІ (фрагменти)

(…)Тут сиве небо й сиві очі
у затурбованих людей.
Сльота дуднить і шиби мочить,
розмови стишені веде.
Під сивим небом розстелилась
земля вівса та ялівцю.
Скорбота мохом оповила
задуману країну цю.
Як символ злиднів виростає
голодне зілля – лобода.
Відвічне небо і безкрає,
відвічна лемківська нужда.

В таємних кручах давня Лада
ворожить хлопцям молодим.
В церквах горить Христовий ладан
і куриться молитви дим.
На небі тільки сині зорі
вислухують благальний спів
людей, що, прості та безкрилі,
цілуючи в німій покорі
брудні обніжки вівтарів
устами, чорними від пилу,
що їхні губи припорошить,
моління шлють Христу і Духу,
щоб допоміг здобути гроші
на хліб, на сіль і на сивуху.
Земля не родить, віє вітер,
на полі мох, мов теплий одяг,
а люди, як в усьому світі,
все родяться, терплять, вмирають.
Пожежі й повені проходять,
лишаючи лиш пустирі,
рокочуть війни і минають,
зміняються володарі,
літа пливуть, мов гірські води,
і про опришків дощ осінній
вже тільки спомини виводить.
Чимало бур так прогуло.
Лиш ти однакове й незмінне,
далеке лемківське село.

Elegia o drzwiach śpiewających (fragmenty)

(…)Tu siwe niebo, siwe oczy
wznosi strapiony życiem lud.
Tu słota dudni, szyby moczy,
do rozmów cichość smutek wwiódł.
Pod siwym niebem legła ziemia,
rodząca owies, dziki głóg.
Mchem otuliło ją cierpienie
zadumy pełne, niemych słów.
Jak symbol niepowodzeń pnie się
lebioda-najgłodniejsza z zielsk.
odwieczne niebo i bezkresne;
niedola Łemków-wieczna też.
(Tłumaczenie wierszy:
Władysław Graban)

Bogini Łada w czartoryjach
wróży, jak dawniej, chłopcom swym.
W cerkiewkach mirra wzwyż się wzbija,
unosi się modlitwy dym.
Na niebie tylko sine zorze
wysłuchać chcą błagalny śpiew
ludzi bez skrzydeł, nie zawiłych,
którzy, całując w swej pokorze
podnóżki święte-boży gniew,
ustami mdłymi, w czerni pyłu,
jaki na wargach ich osiądzie,
modlitwy ślą do Ojca, Ducha,
by pomógł zdobyć im pieniądze
na chleb, na sól i na siwuchę.
Nie rodzi ziemia, wieją wiatry,
na polu mech jak płaszcz w przyrodzie,
ludziska, jak i w reszcie świata,
rodzą się, cierpią, umierają.
Pożary ciągną i powodzie,
pozostawiając widma zgliszcz,
szaleją wojny, przemijają,
król jeden wczoraj, inny dziś,
lata jak górskie płyną wody
i o zbójnikach deszcz jesienny
wspomina czasem w niepogodę.
Ileż to burz odeszło gdzieś,
lecz ty ta sama i niezmienna,
łemkowska, zagubiona wieś.

(Tłumaczenie:
Piotr Trochanowski)