Від 11 до 20 вересня молодь укр школи з Лігниці мала змогу відвідати столицю України – Київ. Через виміну молодежі з тамтейшою школою ім. Івана Франка нр 92 наші учні могли побачити життя київських сімї. Поїздка ця не вдалась як би не фінансова допомога зі сторони колишніх випусників 4 ліцею (оплачено за це переїзд).
Київські каштани привитали нас запахом укр. осені. Запах цей то не тільки краса природи але велич міста – столиці нашой другої батьківщини. Вона через велич Хрещатика могутня може трошкі за тяжка часами комунізму і сьогоднішним так швидким розвитком де всюди зростають нові будинки коштом зелені. Однак цей розвиток міста робить вражиня, воно просто могутнє. Всіх нас заболіло що Київ так багато російськомовний.
Ми чули трошкі атмосферу Майдану з часів помаранчевої революції через намети прихильників та противників Юлії Тимошенко.
Нас дуже духово та емоційно пробудив памятник жертвам ГОЛОДОМОРУ. Свічка памяті та зал посвячений жертвам голодомору викликали серед учнів багато думок, а навіть питань, які серед них найважніше – Чому так багато людей хоче не памятати про цю трагедію, чому так багато людей заперечує про цей факт? Неморально негувати це терпіння укр. народу.
Віримо що в серцях лігницьких учнів (після візити в Києві) память про голодомор буде жити вічно.
Ми відвідали багато дуже старовинних місць Києва. Були мін. в Печерській Лаврі де знов захоплила краса церков та монастирі. Неначе ми переносились в часи Київської держави де Київ, як столиця був джерелом життя культури, традиції та християнської віри. За мурами Софійського собору ми відкривали часи Ярослава Мудрого, де велич та краса України будили гордість в серці кожного українця – русина.
Ми відвідали також Переяслав та тамтійші музеї, були в скансені де побачили велич історії Козацтва і України на тлі сьогоднішнього браку віри в силу держави. Коли однак почули кобзаря спів в музеї Сковороди то повернула віра що сила українства ще жива тільки треба її на ново пробудити. А дух лемківській пробудили в нас учні які нас запросили до Києва пісньом на концерті „Ой верше мій верше”. Щоб лемківській дух жив дальше в Києві ми вчителям залишили ложкі з Новиці від ОЛ з віршом Б І Антонича нашого патрона „Знай батьківщина – це наші всі пісні і молитви щоденні, це рідна мова – скарб, якого ти не згубиш.”
Віримо що ці слова пробудять Київ. А в нас від сьогодні завжди буде жити краса столиці України.
Możliwość komentowania jest wyłączona